Тиша застелить розраду
Зустрічей наших у снах,
Вгамується гріх,
Як розстається сніг,
Із розлукою і в почуттях.

Ми, як бентежний плин,
Лунаємо стуком сердець
В безмежжі царин,
Мов в дзеркаллях вітрин,
Один одного чуємо десь.

Знову присмак смеркання –
Вир незабутих очей,
Спокуса моя,
Мов студена весна,
Все блукає у світі тіней.

Погляд Твій думку п’янить,
Звеличує вранішній час,
Із світанком ятрить,
Закарбовує мить
Незакоханих в юності нас.

В стоголоссі імла
Синню рік зацвіла
Відчайдушшям пустим
Із туманом густим.
Із тривожним ранком зірки
Розтривожать думки Твої,
Запалахне їх замріяння дим.

Всім сновиддям кінець,
Ранком шлях навпростець
Зведемо в маячні
Восени й навесні.
А узимку разом ми знов
В сновидіннях любов
Понесемо у зорі ясні.