Ти бачиш цю красу, 
Що на вогні палає? 
Вона вкотре до неба 
Погляд свій звертає, 
І, проклинає, і благає, 
Але її душа вже майже відлітає. 
Юрба кричить, юрба лякає, 
Сміється, щириться, гуляє. 
Здається їм,що відьму підпалили, 
Але беззахисне , 
Із найчистішим серцем дитя це миле 
Холодне це Середньовіччя 
Лише знекровлює обличчя… 
Слізьми умита, 
Дівчина всіма добита, 
Вона прощається з життям, 
Із самим сильним в серці почуттям! 
І навіть зараз у тяжкі хвилини, 
Погибелі скрутної роковини 
Ввижається їй той, хто її серцю милий, 
ЇЇ коханий- такий невдячний і зрадливий… 
І хай! Вона його вже більше не побачить, 
Сльозу не зронить, не заплаче. 
Вона ввійде у інше царство! 
Жаль що троянд до праху не покласти… 

(15.09.2011)